Текст песни Мертвий півень і Каша Сальцова - Ми Помрем Не В Парижі...

Просмотров: 52
1 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
На этой странице находится текст песни Мертвий півень і Каша Сальцова - Ми Помрем Не В Парижі..., а также перевод песни и видео или клип.
Забуваються лінії, запахи, барви і звуки,
Слабне зір, гасне слух і минається радість проста.
За своєю душею простягнеш обличчя і руки,
Але високо і недосяжно вона відліта.

Залишається тільки вокзал на останнім пероні,
Сіра піна розлуки клубочиться пухне і - от.
Вже вона роз’їдає мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот,
Залишилась любов, але краще б її не було.

В провінційній постелі я плакала доки стомилась,
І бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна.
Поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились,
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна,
Затихала, стихала банальна вокзальна весна.

Ми помрем не в Парижі, тепер я напевно це знаю,
В провінційній постелі, що потом кишить і слізьми.
І твого коньяку не подасть тобі жоден, я знаю,
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми.
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми.

Надто гірко ми плакали і ображали природу,
Надто сильно любили коханців соромлячи тим,
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду.
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим

Забываются линии, запахи, краски и звуки,
Слабеет зрение, гаснет слух и уходит радость простая.
За своею душою протянешь лицо и руки,
Но высоко и недостижимо она отлетает.

Остается только вокзал, на последнем перроне
Серая пена разлуки клубится, пухнет - и вот
Она уже разъедает мои беззащитные ладони
И отвратительным сладким теплом наползает на рот.
Осталась любовь, но лучше б ее не было.

Затихала, стихала банальная вокзальная весна.

Мы умрем не в Париже, теперь я это знаю наверняка,
В провинциальной постели, что потом кишит и слезами,
И твой коньяк никто не подаст тебе, я знаю.
Ничьим поцелуем не будем утешены мы.
Под мостом Мирабо, где разойдуться круги темноты.

Слишком горько мы плакали и обижали природу.
Слишком сильно любили, стыдя этим любовников.
Слишком стихи писали, поэтов презрев с роду.
Нам они не позволят умереть в Париже и воду
Под мостом Мирабо окольцуют конвоем густым.
Lines, smells, colors and sounds are forgotten,
Weak eyesight, hearing goes out and the joy is simple.
You will stretch out your face and hands behind your soul,
But it flew high and unattainable.

There is only the station on the last platform,
The gray foam of separation swirls and swells.
She's already eating away at my defenseless palms
And disgusting sweet heat creeps into his mouth,
Love remained, but it would not be better.

In the provincial bed I cried until I was tired,
And a disgustingly ruddy lilac looked out the window.
The train went smoothly and the lovers looked sluggish,
As the filthy shelf suffocates under your body,
The banal station spring subsided and subsided.

We're not going to die in Paris, now I know for sure
In a provincial bed, which is then teeming with tears.
And no one will give you your cognac, I know
We will not be comforted by anyone's kiss.
Under the Mirabeau Bridge, the circles of darkness will not disperse.

We cried too bitterly and insulted nature,
Loved lovers too much ashamed of
Too many poems were written by poets despising nature.
They will not allow us to die in Paris and water
Under the Mirabeau bridge a thick convoy is surrounded

Lines, smells, colors and sounds are forgotten,
Vision weakens, hearing goes out and simple joy goes away.
You will stretch your face and hands behind your soul,
But it flies high and unattainable.

There is only the station, on the last platform
The gray foam of separation swirls, swells - and here it is
She's already eating away at my defenseless palms
And a disgusting sweet heat creeps into his mouth.
Love remained, but it would be better not to have it.

The banal station spring subsided and subsided.

We're not going to die in Paris, now I know for sure,
In a country bed, which is then teeming with tears,
And no one will serve you your cognac, I know.
We will not be comforted by anyone's kiss.
Under the Mirabeau Bridge, where the circles of darkness will disperse.

We cried too bitterly and offended nature.
Too much loved, ashamed of this lovers.
Too many poems were written, despising poets from the family.
They will not allow us to die in Paris and water
Under the Mirabeau bridge they surround a thick convoy.
Опрос: Верный ли текст песни?
Да Нет
Контакты