Текст песни Тарас Прохасько - FM - Track 04
Просмотров: 45
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
На этой странице находится текст песни Тарас Прохасько - FM - Track 04, а также перевод песни и видео или клип.
Закарпаття, Молдавія, може, ще Косівщина. А у нас — хіба картопля, фасоля, якісь кабачки і цибуля. Натомість передкарпаття, передгір'я — це яблуневий рай. Ніде нема таких зимових яблук, хіба що десь на півночі Франції, але їх там усе одно взимку тяжко знайти, бо весь урожай іде на кальвадос. А у нас найцінніші ренети
і йони можуть долежати — якщо з ними любовно обійтися — аж до літа, не втрачаючи смаку й запаху, хоч І постійно віддають свої пахощі приміщенням, у яких переховуються.
Взимку сніговими завалами мешканці гірських садів пробираються до станцій, щоб поїздом привезти до франківського базару трохи яблук. Якби якийсь такий мішок урвався на дорозі, то червоно-жовтий яблучний більярд зігрів би набраним у себе сонцем цілий похмурий вагон «Червоної рути» або обпік би захололими боками безнадійну студінь снігів.
Часом так І стається. Тоді яблука треба визбирати. Але одного разу було так, що ніхто навіть не торкнувся жодної йони, що були розсипані вздовж колії. Вони так і лежали, потім пропекли всю товщу снігу, а згодом увійшли в землю, можливо, —
навіть не розклавшись, цього ніхто не може сказати, бо коли сніг зійшов, не було вже жодного сліду. А не збирали яблук тому, що вони порозліталися з мішка пана Бойка. Пан Бойко власне ніс мішок червоних йон до станції. Було ще темно і дуже морозно. Вушанка була міцно зав'язана, голова зігнута під тягарем, вмощеним на шиї. Тому він не почув, що ззаду їде поїзд, і яблука розсипалися вздовж колії.
Їх не зібрали тоді не лише тому, що зимою нема квітів, які б можна було
покласти на тому місці, а й тому, що вони нагадували про те, як важко втекти від долі. Бо перед тим пан Бойко вже кілька разів потрапляв під поїзд, застрявши на переїзді з фірою. Такого більше не бувало ні з ким і ніколи. З ним жодного разу нічогісінько не ставалося, хоч фіри розліталися на тріски. Для нього поїзди, напевно, назавжди стали чимось таким, як блискавки.
Не знаю чому, але ця історія видається мені страшенно оптимістичною. Хоч і нагадує, що не можна знати, хто доїдатиме зібраний тобою урожай.
22.11 For some reason we do not consider our region as a land of fruits. If the fruit is something
Transcarpathia, Moldavia, maybe Kosivshchyna. And we have potatoes, beans, some zucchini and onions. In the pre-Carpathian region, the foothills are an apple paradise. There are no such winter apples, except somewhere in the north of France, but they are still hard to find there in the winter, because the whole crop goes to Calvados. And we have the most valuable renders
and the yones may belong - if they are lovingly dealt with - until the summer, without losing taste and smell, even though I always give their fragrances a room in which they hide.
In winter snowstorms inhabitants of mountain gardens climb to the stations, to bring a little apples to the Frankivsk Bazaar by train. If this kind of bag were caught on the road, then the red-yellow apple billiards would have warmed up the whole dark red car of the Red Rute in its own sun or burnt hopeless snowstorms at idle sides.
Sometimes it happens. Then the apples must be picked up. But one day it was that nobody even touched a single ion that was scattered along the track. They lay there, then drowned the whole thickness of snow, and then entered the ground, perhaps -
nobody can say it without even breaking it up, because when the snow descended, there was no trace. And they did not collect the apples because they crawled out of Mr Boyka's bag. Mr Boyko himself nose a bag of red yones to the station. It was still dark and very frosty. The lobe was firmly tied, the head bent under a load, fitted to the neck. So he did not hear that the train was leaving behind, and the apples scattered along the track.
They were not picked up then not only because there are no colors in the winter that could be
put on that spot, but also because they reminded how difficult it is to escape from the fate. For before that, Mr. Boyko several times fell under the train, stuck on a move with a fuselage. Such has never happened to anyone anymore. It never happened to him at all, though the firs scattered to the cod. For him, trains probably forever became something like lightning.
I do not know why, but this story seems to me terribly optimistic. Though reminds that you can not know who will finish the harvest you have gathered.
Контакты